Категория: Всяка всячина

Літературні бувальщини

      Як правило, з іменами видатних письменників пов'язано чимало цікавих і дотепних історій. Вони розповідають про неймовірні випадки з життя, про дивовижні захоплення — те, що нині називається «хобі», про винахідливість у складних ситуаціях, про взаємини між видатними людьми, про їхні, сказати б, дивацтва.
      Пропоную вашій увазі найрізноманітніші літературні бувальщини.

 Гомер
Письменник, що не писав

    Гомер давно вважається найвидатнішим письменником усіх часів, хоча він не написав жодного рядка. Усі свої твори Гомер тримав у пам'яті з тої простої причини, що не вмів ні читати, ні писати.  

 

АНТИГОМЕР

    У IV ст. до н. е. із Македонії в Александрію прибув філософ-ритор Зоїл, прозваний «бичем Гомера». Він на­важився прочитати цареві Птолемею свої праці, в яких критикував «Іліаду» й «Одіссею» Гомера. Побачивши, що нападають на батька поетів і всієї літератури, що ганьблять людину, творами якої захоплюються всі народи, Птолемей був дуже цим обурений, але нічого Зоїлові не відповів. Та коли оратор затримався в країні, бо залишився без грошей, він звернувся до царя за допомогою. Птолемей йому відловів:
— Гомер, який помер тисячу років тому, віками годує багато тисяч людей,— отже, той, хто вважає себе духовно вищим за Гомера, має прогодувати ще більше людей, ніж Гомер. Іди геть!

 Езоп
Друг і ворог

Існує кілька легенд про перебування Езопа у філософа Ксанфа. Вражений мудрістю байкаря, Ксанф купив його на торгах. Запросивши якось гостей на бенкет, він наказав Езопові почастувати їх найкращими стравами. Раб-мудрець купив кілька свинячих язиків і приготу­вав їх.
—        Чому ти приготував страви з язиків? — запитав Ксанф.
—        А що може бути краще? — відповів той.— Адже язик єднає людей, він є ключем до знань, він вчить, пере­конує, наставляє. Здивований Ксанф наказав Езопові приготувати наступ­ного дня страву з найгірших продуктів, і знову Езоп по­частував гостей свинячими язиками. На запитання розгніваного Ксанфа він відповів:
—        Але ж язик — найгірша у світі річ! Це причина усіх чвар, судових процесів, джерело воєн і міжусобиць.

СТОРОННІ ЛЮДИ

    Філософ Ксанф запросив до себе своїх учнів і послав Езопа, щоб той їх зустрів:
—        Гляди лишень, щоб ніхто із сторонніх не прийшов, тільки вчені.
    Езоп став біля воріт. Усіх, хто приходив, запитував:
—   Чим собака водить?
    Ті вважали, що Езоп з них знущається, і поверталися додому. Тільки один із прибулих відповів на це запитання:
—    Хвостом і вухами.
    Його Езоп і впустив. Хазяїнові доповів:
—   Прийшов один філософ, вчених більше не було.
    Ксанф вирішив, що учні його обманули, але наступного ранку вони дорікали своєму вчителеві:
—        Якщо ти хотів покепкувати, то не треба було для цього ставити на воротях Езопа.
    Хазяїн покликав раба, і той у присутності учнів філо­софа все йому розповів.
    Почули учні таку мову і вирішили, що Езоп мав рацію.

ПЕРЕХІД З ВАНТАЖЕМ

    Разом з іншими рабами Езопові було наказано зробити кількаденний перехід. Езоп звернувся до хазяїна з проханням дати йому легшу корзину, бо він значно поступається силою перед іншими рабами.
— Вибери собі сам! — сказав хазяїн.
    Езоп узяв найбільшу корзину з хлібом. Товариші сміялися з нього: він ледве дійшов до місця ночівлі. Але наступного ранку йому було значно легше нести свою ношу — раби повечеряли й поснідали кількома хлібинами.
    До місця призначення Езоп ішов майже з порожньою корзиною.

Аліг'єрі Данте

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ — СЕСТРА ЗАХОПЛЕННЯ

    Аліг'єрі Данте любив рідкісні книги. Тому часто заходив до лавки аптекаря, який торгував ще й книжками і вважав за честь зберегти для поета що-небудь цікаве. Та одного разу аптекар скрушно зітхнув: розкупили видання, які могли б зацікавити письменника.
—             Гляну щось інше, не хвилюйтесь,— відповів Данте і, стоячи біля прилавка, почав читати. За вікном вирував святковий натовп, до кімнати линули сміх, музика, спів. Коли Данте перегорнув останню сторін­ку, був пізній вечір.
—             Дякую вам за люб'язність,— сказав поет аптекареві, повертаючи книжку.— Я прочитав її.
—             Пробачте, пане Данте, навколо такий гамір, вам дуже перешкоджали,— із співчуттям промовив аптекар.
—      Гамір?! — здивувався поет.— Я нічого не чув!

 ДИВОВИЖНА ПАМ'ЯТЬ ДАНТЕ

    Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечора­ми ходити на площу Сапта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:
—             Мій пане, я зобов'язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.
    Данте відразу сказав:
—      Яйце.
    Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:
 —      З чим?
    Данте:
 —      З сіллю.

 

ЩЕ РАЗ ПРО ПЕКЛО

    Літературний критик запитав відомого письменника, чи знає він ті країни, про які пише. Письменник сказав, усміхнувшись:
— Цікаво, запитали б ви про це Данте після того, як він написав «Пекло»?

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети: