Категория: Всяка всячина

Без заголовка

Й.-В. Гете
Чи присвячувати книжки

    Наполеон умовляв Гете присвятити який-небудь твір цареві Олександру.
— Сір,— відповів Гете,— це не в моїй звичці. Я нікому не присвячую своїх книжок, аби потім не жалкувати.
    На це Наполеон заперечив:
— Великі письменники часів Людовіка XIV думали інакше.
— Справді,— погодився Гете,— але ви, ваша величність, не будете заперечувати, що їм з цього приводу неодноразово доводилося жалкувати.

НЕМЕЗІДА —БОГИНЯ ПОМСТИ

    Якось Гете і його меценат герцог Веймарський, прогулю­ючись за містом, зайшли в селянський двір і попросили хазяйку напитися. Господарка увійшла в дім, а герцог вирішив тим часом пожартувати: вхопив кота, який бігав у дворі, і вкинув його в бочку з олією, що стояла поруч. Герцог так жваво розмовляв з селянкою, яка принесла молоко панам, що та навіть не почула нявчання кота з  бочки. За кілька днів поет і герцог знову йшли тією ж дорогою. У герцога заговорила совість, і він вирішив попросити пробачення за нікчемний жарт, заплативши селянці гроші за зіпсовану бочку олії. Що ви, добродію,— відповіла селянка,— жодних збитків тут немає. Я поставляю олію у Веймар, до двору Герцога, а вони там усе з'їдять!
— Немезіда! — тільки й сказав Гете, багатозначно глянувши на вельможного жартівника.

РЕВАНШ

     Одного разу Вольфганг Гете вирішив відвідати свого давнього  приятеля літератора Фрідріха Клінгера. Підійшовши до дверей його будинку, Гете почув голос Клінгера, який наказував комусь:
— Скажіть, що мене немає вдома!
    І за мить покоївка, відчинивши двері, чемно сказала гостеві:
— На жаль, пана Клінгера немає вдома.
    Сталося так, що наступного дня Фрідріх Клінгер сам прийшов до Гете в якійсь терміновій справі. Коли він постукав у двері, Гете висунувся у вікно й цілком серйозним тоном сказав:
— Пана Вольфганга немає вдома.
    Клінгер голосно розсміявся:
  — Ти завжди жартуєш, Вольфганге!
— Ні, я кажу це цілком серйозно, — промовив Гете, — мене немає вдома.
    Клінгер усе ще сміявся.
— Мене дивує твій сміх, — суворо сказав Гете. — Якщо я вчора повірив твоїй покоївці, невже ти не можеш сьгодні повірити мені?

ХТО ВИЩИЙ?

    Якось у розмові з Еккерманом Гете висловився:
— Публіка ось уже двадцять років сперечається, хто вищий: Шіллер чи я; їм би радіти, що вони мають двох мужів, про яких варто сперечатися.

НЕЗРОЗУМІЛИЙ ГЕТЕ

    У товаристві, в якому був драматург Фрідріх Геббель, зайшла мова про «Фауста» Гете.
— Однак я мушу зауважити,— сказав один літератор,— що в другій частині твору мені багато що не зрозуміло.
— Ви повинні ще додати,— жваво втрутився Геббель,— що Гете тут анітрохи не винен.

І. А. Крилов
КНИЖКИ — ДРУЗІ

    У російському відділі імператорської бібліотеки І. Кри­лов тривалий час працював сам. Згодом, за рекомендацією книголюба Смирдіна, йому допомагав писар Іван Бистров. Новий помічник побоювався, чи ж справиться.
— Книжки не вовки, не загризуть, а… цілком проковтнуть! — усміхнувся байкар.

Забагато

    У присутності Івана Крилова говорили про одного товстосума, що мав щороку більше шести мільйонів прибутку.
— Це вже занадто багато, — зауважив Крилов, — це все одно, якби у мене була ковдра на тридцять з лишком аршин.

Контракт

    Господар будинку, в якому наймав квартиру І.Крилов, склав контракт і приніс видатному байкареві на підпис. Там, між іншим, зазначалося: якщо з вини квартиранта будинок згорить, той зобов'язується сплатити шістдесят тисяч карбованців. Крилов підписав папір, тільки додав ще два нулі.
— Візьміть, — мовив він, повертаючи контракт господареві. — Я згоден з усіма пунктами. Але для того, щоб ви були цілком забезпечені, я збільшив суму до шести мільйонів. Для вас буде добре, а мені однаково платити нічим.

Довга стерлядь

    Одного разу Крилова запросили в гості. Серед запрошених був дуже балакучий і брехливий поміщик.
— Якось, — розходився той, — мої люди витягли з Волги стерлядь, ви не повірите, але, запевняю вас, завдовжки звідси… до… — поміщик не закінчив фразу і простягнув руку з одного кінця довгого столу до іншого, де сидів байкар.
    Іван Андрійович відставив трохи стільця й мовив:
— Дозвольте, я відсунуся, щоб пропустити вашу стерлядь.

Генріх Гейне
Ласка вельмож

    Коли канцлеру князю Меттерніху доповіли про крамольні вірші Генріха Гейне і запропонували поцікавитися молодим поетом, він відповів:
  — Рано чи пізно ми його обдаруємо нашою увагою.

Оптимізм — запорука здоров'я

    Генріха Гейне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.
— Як ся маєш, як почуваєшся? — турботливо запитав друг.
— Як бачиш, не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, — жінки все ще носять мене на руках.

Приємна мелодія

    Один поет-початківець надіслав Генріхові Гейне зошит зі своїми віршами. У супровідному листі він писав:
    «Можете відверто висловити свою думку про вірші. Навіть найжорстокішу критику я сприйматиму як найчарівнішу мелодію».
    прочитавши вірші, Гейне переконався, що автор не виявляє жодних ознак поетичного хисту, і відповів йому:
    «Можете вважати, що почули прекрасну симфонію».

Незнайомка

    Гейне сказав якось поету Моріцу Гартману:
— Сьогодні, дорогий Гартмане, мене вже відвідала одна дама. Єдина незнайома вам дама...
— Хто ж це?
— Муза, мій дорогий.

Розмова з банкіром

    Якось у Парижі Гейне зустрів Ротшильда.
— Як ви себе почуваєте? — запитав поет.
— Дуже зле, — відповів банкір. — політика доводить мене до божевілля.
    На це письменник зауважив:
— Доки ви не почнете жбурляти гроші за вікно, я не повірю в те, що ви сказали.

«Обмін думками»

    Коли до хворого Гейне прийшов знайомий письменник, поет почав перед ним виправдовуватись:
— Пробач, але в моїй голові зараз зовсім порожньо. Тільки що від мене пішов Н., ми з ним обмінювалися думками.

 Дороги честі

    Генріх Гейне після якоїсь суперечки повинен був прийняти виклик свого супротивника на двобій. У день дуелі сталася злива. Грузнучи в багні та потопаючи в калюжах, поет звернувся до своїх секундантів:
— Як бачите, панове, дороги честі бувають інколи дуже брудні!

Заборонені книжки

    Коли Гейне повертався з-за кордону до Німеччини, його запитали на митниці, чи він не має з собою заборонених книжок.
— Маю.
— Де? — пожвавішали чиновники.
— Тут, — відповів поет, показавши на чоло.

Невдячний князь

    Як кореспондент аугсбурзької газети Гейне мав давати повідомлення про хід дебатів у баварській палаті. Якось князь Валлерштейн заявив, що він такої промови, яку надруковано в газеті, не виголошував.
    Гейне спокійно відповів:
— Ваша світлість повинні мені подякувати за те, що я вклав у ваші уста кілька розумних фраз.

Можете не хвилюватися

    Якось Генріх Гейне та італійський композитор Белліні грали в більярд. Композитор довго ходив навколо столу, розмірковуючи, яку кулю вдарити.
    Гейне не витримав:
— Поспішайте. Ми не можемо витрачати стільки часу. Хіба ви не знаєте, що усі геніальні композитори померли замолоду.
    Белліні зблід і відклав кий. Товаришам, що спостерігали за грою, він сказав:
  — Ви чули, що сказала ця страшна людина?
    Генріх Гейне зауважив:
  — Я ж не знав, що ви належите до когорти геніальних!

О.С.Пушкін

Солідарність

    Якось до ліцею, в якому навчався Пушкін, завітав імператор Олександр. Відвідавши класи, імператор запитав:
— Хто тут перший?
— Тут немає перших, ваша імператорська величність, тут усі — другі, — відповів Пушкін.

Чи розумна вона?

    Якось на званому вечорі пушкін розмовляв з дамою. Хтось із знайомих запитав поета, чи розумна вона.
— Не знаю, — відповів Олександр Сергійович, — адже я розмовляв із нею по-французьки.

«Маєтки» поета

    Коли Пушкін вечеряв зі своїми друзями у ресторані, до нього підійшов знайомий граф і, побачивши щедрий стіл, сказав:
— Мені здається, у вас багато грошей?
— Так, — відповів Пушкін, — я набагато заможніший від вас, бо наш прибуток йде лише з одного маєтку, а в мене їх 36.
— Як це? — здивувався граф.
— А дуже просто: це літери російського алфавіту.

Золотом за золото

    1826 року редакторам альманаху «Полярная звезда» О.Бестужеву і К.Рилєєву О.С.Пушкін надіслав уривок з "Євгенія Онєгіна". Питання винагороди поет просив узгодити з його братом Львом Сергійовичем, який на цей час мав багато боргів.
    Лев Сергійович запросив у видавців по п'ять карбованців за рядок. Бестужев, ні хвилини не вагаючись, погодився і сказав:
  — Ти продешевив, Льовушко, міг би запросити і по 10 карбованців за рядок. Я тобі і таку ціну дав би, але з умовою додрукувати нашу домовленість в «Полярной звезде», щоб усі знали, з якою готовністю ми платимо золотом за золото.

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети: