Категория: Всяка всячина

Без заголовка

Оноре де Бальзак

     Час, втрачений назавжди.

     Бальзак, повернувшись з побачення, скаржився знайомому літераторові Сандо:
— І понесли мене чорти на те побачення! Втрачено принаймні дві глави з роману, який я зараз пишу!

Чого не існувало?

    Один поет, нездара і песиміст, на якомусь з урочистих прийомів замучив Бальзака своїми теоріями:
— Світ спливає в безодню; мистецтво занепало; суспільство нічого не винайшло, крім того, що було з часів Гомера!
   Заінтригований впертим мовчанням Бальзака, він запитав:
— Будь ласка, скажіть мені, чого, наприклад, не було 2000 років тому?
— Бальзака, — коротко відповів автор «Людської комедії».

Комплімент?

    Бальзак був запрошений на вечірку з нагоди 50-річчя високопоставленої аристократки. Численні гості пошепки глузували з приводу того, що ювілярка применшує свій вік, адже 50 їй минуло вже давненько.
    Письменник, почувши ці розмови, підійшов до господині й, чемно вклонившись, тихенько промовив:
— Мадам, не вважайте це за тривіальний комплімент, але я мушу вам сказати відверто, що від одного свого 50-річчя до другого ви стаєте все молодшою й кращою!..

Завадило визнання

    Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував «шліфувати» свої твори навіть після набору.
    Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюго:
— Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати.
— Тоді чому ж ви не обрали іншої професії? — запитав Гюго.
— На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.

Зіпсований примірник

    Після виходу в світ «Тридцятирічної жінки» Бальзак надіслав примірник цього твору знайомій дамі, зробивши на книжці власноручний напис.
    Через деякий час, коли вже дружба письменника з цією дамою була порушена, Бальзак побачив той самий примірник свого твору на розкладці. Дізнавшись про ціну книжки, він запитав букініста, чому той продає її так дешево.
— Звичайно, книжку можна було б продати значно дорожче, — відповів букініст, — коли б якийсь дурень не надряпав на першій сторінці оцей напис...

Небезпечна реклама.

    Бальзак, який завжди був у боргах, завинив чималі гроші й булочникові, що постачав йому свої вироби. Втративши надію одержати гроші, він прийшов до Бальзака з проханням:
— Пане Бальзак, за ті гроші, що ви мені завинили, напишіть хоч рекламу для мого підприємства!
    Бальзак погодився і запропонував торговцю вивісити таку табличку:
«Наші вироби дуже любить і охоче купує сам великий Бальзак».
    Трохи згодом булочник знову прийшов до Бальзака — цього разу зі скаргою:
— Ваша реклама розорить мене!
— Невже у вас перестали купувати булки? — здивувався Бальзак.
— Навпаки, купують більше, ніж будь-коли! Але покупці кажуть: те, що любить великий Бальзак, вони хочуть купувати так само, як і письменник, — у борг!

Графологія

    Свого часу Бальзак цікавився графологією. Одного разу до нього прийшла літня вчителька і показала письменникові списаний старий аркуш з учнівського зошита.
— Скажіть, будь ласка, яка доля чекає цього учня?
— Він вам не родич?
— Ні.
— То скажу: це — лінивий учень. Він нічим не цікавиться. Пороху, на жаль, не винайде.
— Пане Бальзак, невже ви не впізнали своєї вчительки? Невже ви не впізнали свій почерк? Адже цей аркуш з вашого учнівського зошита.

Жіноче серце.

    У товаристві, де був Бальзак, зайшла мова про таємниці жіночого серця.
— Дивовижно, як ви можете заглянути в найпотаємніші куточки нашого серця, — сказала одна з дам.
— Так, я можу з першого погляду дізнатись про життєвий шлях будь-якої жінки. Хочете, я розповім вам вашу історію?
    Дама почервоніла й прошепотіла:
— Та вже розповідайте, тільки тихо.

Порятунку не було б.

    Бальзак був непрактичною людиною. Його обманювали видавці, спритні пройдисвіти втягували в сумнівні операції, обіцяючи великі прибутки. В результаті, як правило, замість прибутків Бальзак втрачав гроші, які вкладав у чергову операцію. І тільки почуття гумору рятувало його від горя і відчаю
    Так, коли якийсь дуелянт розповідав у присутності Бальзака, що під час поєдинку його врятувало тільки те, що шпага супротивника наткнулась на дрібну монету в його нагрудній кишені, Бальзак сміючись зауважив:
— Якби я був на вашому місці, я б не врятувався!

 Александр Дюма-батько

Без титулів.

    Дюма-батько влаштовував прийом. Серед запрошених були люди різних соціальних прошарків. Але саме поділу людей на ранги не терпів письменник. Ось чому біля гардеробу він наказав повісити табличку: " Просимо разом з одягом і головними уборами залишати тут свої звання і титули".

 

На дуелі.

    Письменник, який неодноразово яскраво змальовував у своїх творах усілякі «поєдинки честі», одного разу сам був викликаний  на дуель кавалерійським офіцером. Умови, запропоновані супротивником, були нещадними: на двох — один револьвер. І вистрілити в себе мусить той, хто витягне з капелюха папірець зі словом «смерть».
    Тяжкий жереб випав Дюма. Письменник, знітившись, узяв зброю, попрощався з пополотнілими друзями і зачинився у сусідній кімнаті. Невдовзі звідти пролунав постріл...
    Прочинивши двері, всі застигли від подиву: Дюма тримав у руках револьвер, з дула якого ще йшов дим, і спокійно дивився на розгублену публіку:
  — Промахнувся… Не влучив!
    Веселий дружний сміх присутніх був дотепному романістові винагородою за кмітливість.

Порада.    

    Знайомі Александра Дюма-батька часто розповідали різні історії про непристойну поведінку його слуги. Роздратований Дюма якось попередив слугу:
— Мені розповідають про вас дуже неприємні речі. Якщо ви не виправитеся, нам доведеться розстатися!
— Навіщо ви прислухаєтеся до всього, що говорять про мене? — з докором сказав слуга. — Коли б я брав до уваги все, що говорять про вас, ми з вами вже давно б розсталися!

Якби не я…    

    Александра Дюма якось запитали, чи сподобалося йому товариство, в якому він напередодні провів увесь вечір. Письменник відповів:
— Якби не я, мені було б там дуже нудно…

Продані?!    

    Під час відвідин Тифліса Дюма-батько завітав до книгарні. Напередодні хазяїн на честь гостя усі полиці заставив томиками Дюма.
— А де ж інші книжки? — здивувався письменник.
— Продані! — відповів розгублений продавець.

Смерть Грімо.    

    А.Дюма у «Трьох мушкетерах» вигадав лакея Грімо, великого мовчуна, який односкладово відповідав на запитання. Такий діалог мав подвійну перевагу: полегшував читання і збільшував гонорар. Та одного дня все пішло шкереберть. Газети, які друкували роман з продовженням, попередили, що віднині платитимуть лише за ті рядки, які займають більше половини колонки.    
    Редактор «Фігаро» Вільмессан саме цього дня був у Дюма. Він побачив, що письменник перечитує рукопис і перекреслює окремі сторінки.
— Що ви робите, Дюма?
— Та ось вбив його…
— Кого?
— Грімо… Адже я придумав його заради коротких рядків. Тепер він мені ні до чого.

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети: