Ліна Костенко
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари,то будуть хмари,
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
а з правди, чесноти і довір'я.
У кого — з вірностіу коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щиростідо роботи
У кого — з щедростіна турботи.
У кого - з пісні або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має,
А крила має!
Раніше я і не думала про те, які крила хотіла б мати. А зараз — в роздумах...
Ліна Костенко — геніальна поетеса. А генії своєю творчістю (в тому числі) спонукають до серйозних роздумів. Принаймні, мені так здається. А ще, коли я читаю цей вірш, у мене в голові звучить голос Богдана Ступки.